Дмитро недавно приїхав на цю землю. Вона мала стати його другою Батьківщиною. Все тут не так... Все тут, починаючи з мови і побуту, так важко сприймається. Аргентина - чудова країна. Та навіть спілкуючись з земляками-емігрантами, він не міг приглушити суму за Україною.
Та було одне місце, за стінами якого Дмитро залишав і тугу за Україною, і за тими кого там залишив. Тут забував і про проблеми, якими зустріла його ця нова, ще незвідана для нього країна. Тим місцем, тут на аргентинській землі, був Молитовний Дім. Він побудований в традиційному українському стилі, ще першими емігрантами, ось уже довгі роки служив місцем прославлення Бога Всевишнього.
Заходячи в цей Божий храм Дмитро повністю віддавався служінню. В його стінах він відчував себе, як на своїй любій Україні. Ні, більше - мов на небі.
Кожен раз виходячи з Дому Молитви, по закінченню богослужінь, Дмитро поглядаючи на голі стіни, думав: "Чому на них не має ні одного напису зі Слова Божого?" Він так звик читати зі стін, якісь із золотих віршів Святого Письма, які постійно нагадували важливі істини. Одного разу він не втримався і запитав братів, в чому причина. І виявилось, що причина була набагато простіша ніж він міг собі уявити - просто не знаходилось людини, яка б могла їх гарно написати.
Вислухавши те, що було для цього зроблено, він сам став займатись цією справою.
Довгі пошуки вивели його на одного чоловіка - Євгена, який міг зарадити цій справі. Той був родом із Вінниччини.
Дмитро з пилом взявся за те, щоб забезпечити художника необхідними матеріалами. І ось вони з братами вже в приміщенні Дому Молитви і радяться де і як найкраще розмістити написи.
Після недовгих дебатів, брати дійшли згоди, що написи мають бути на українській і іспанській мовах. Одним із написів мали бути слова із Євангелія від Матвія, які сказав Ісус під час Своєї Нагірної проповіді:
"Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога".
Цей напис вирішили розмістити на бокових стінах.
Іншим написом мали бути слова, які Ісус говорив не раз після того, як зцілював людей:
"Іди і більше не гріши...", він мав бути розміщений над виходом із залу.
Слухаючи їхні палкі дискусії і вірші, які брати хотіли написати, Євген тільки посміювався. Проте взявся до роботи. Та згодом, дійшовши до напису над виходом, він насміхаючись сказав:
- Тут слід написати - Іди і більше не приходь!
Після цих слів запала мертва тиша... Брати були шоковані цими словами.
Згодом, прийшовши в себе, вони стали йому тлумачити, що не слід так ставитись до Слова Божого. Та Євген, розсміявся їм в обличчя і повторив знову:
- Іди і більше не приходь! - Я так і зроблю, - додав він обуреним братам, - ось тільки докінчу написи, візьму свою заплату і більше сюди не прийду.
На дворі стояла осінь - місяць вересень. Через не довгий час написи були зроблені, Євгену заплатили за його працю і він пішов...
* * *
Повсюди на вулицях, в радісних обличчях перехожих, в їх посмішках, та навіть в повітрі відчувався передсвятковий настрій. В цьому не було нічого дивного, адже наближались Різдв'яні свята.
Здається, що тільки лише одну сім’ю не торкнувся загальний настрій. Нею була сім’я Євгена. Його рідні стояли над ним в сльозах, важко зітхаючи і гірко похитуючи головами. Ні, він не помер, але його змарніле, бліде обличчя з запалими щоками і з синіми кругами під очима, виражало неймовірні страждання і розпач. Особливо це було видно тоді, коли Євген опускав погляд і крадькома, з-під вій, дивився вздовж свого немічно розпростертого тіла. Воно стало набагато коротшим, це було помітно навіть і під товстою ковдрою.
Декілька днів тому назад, Євген повертаючись з однієї поїздки додому, попав під поїзд... В лічені секунди сталева машина безжалісно відтяла йому обидві ноги... Закривавленого, скаліченого чоловіка доставили в лікарню... Життя йому ще врятувати вдалося, а от ноги, ні...
Не думав Євген, що приїде сюди, в Аргентину, щоб залишитись без ніг, стати на все життя інвалідом... Вийшовши, після страшної трагедії, з шокового стану він проклинав свою нещасну долю. Тепер в ньому вже нічого не залишилось від того колишнього зухвалого і самовпевненого молодика. Це вже був інший Євген: безпомічний, скалічений, прибитий горем чоловік, який з відчаю мало не кричав на цілий світ. Він так би й зробив, та знав, що і цим не вгамує свого болю, як фізичного так і душевного. І все це гірким клубком застряло десь в глибині грудей і не давало йому ні думати, ні навіть вільно дихати. Євген хотів десь забитись в найглухіший куток і нікого більше не бачити і не чути. Всі ті хто приходив до нього поспівчувати, ще тільки більше додавали йому жалю і болю. Цей біль іще збільшився, коли одного дня його відвідали ті, кого він не чекав і не сподівався побачити в себе. Це були ті "ненормальні" люди з того Дому Молитви, в якому він робив написи на стінах. Вони ще більше роз’ятрили його і так не загоєні рани. Євген мало їх не вигнав з свого дому, та щось його стримувало... Проте, коли вони згодом пішли, йому наче очі відкрились. Перед ним висвітлилась одна сцена, і він аж тепер чітко пригадав ті написи на стінах, і те, як він перекрутивши одну з них: "Іди і більше не гріши...", насмішливо повторював : " Іди і більше не приходь."
"Це мене покарав Господь за мої насмішки, за мої зухвалі слова", - виникла думка в Євгена і він аж підвівся на ліжку. Йому здалося, що навіть волосся в нього на голові підвелось на диби разом із ним. У груди поволі заповзав крижаний холод..."Так-так, істинно так, тепер я дійсно більше не прийду своїми ногами в цей Дім Молитви,” - подумав з розпачем Євген і гіркі сльози розкаяння бризнули йому з очей... Він з відчаю впав лицем у подушку і по його тілу пробігла тремтяча хвиля від ридань, а з губ зірвався важкий стогін:
- Ніколи більше не прийду...
* * *
Під склепінням залу завмерли останні слова проповіді, затихли останні музичні акорди і псалми, прозвучали останні слова молитов і останнє "Амінь". В наступившій тиші, Дмитрові здалось, що він залишився сам. Та раптом десь там, при самому виході із залу, роздалось важке зітхання, а потім почулось чиєсь бурмотіння. Дмитро став наближатись до цього місця і те, що він побачив, відбилось на його обличчі величезним здивуванням, а згодом великою радістю. Він побачив чоловіка, який задерши голову вверх до напису над виходом молився, час від часу витираючи руками мокре від сліз обличчя. З його пересохлих губ зривались слова. Потім він став бити себе в груди майже викрикуючи крізь сльози якусь фразу... Підійшовши ближче Дмитро розчув: " Господи, я тут! Я тут! Прости..." Чоловік сидів в інвалідному візку...Він був без ніг...
P. S. Про своє навернення Євген і досі не може розповідати без сліз. Він свідчить про це в старенькому Домі Молитви з чудовими віршами із Святого Письма, написаними на двох мовах; на боковій стіні " "Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога" і на виході: "Іди і більше не гріши...".
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 5701 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Комментарий автора: Дякую за відгук!
Мій один знайомий недавно, з дружиною і маленькою донькою, потрапив в автомобільну аварію. Автомобіль вщент розбився, а пасажири Слава Богу всі живі! Знайомий же, відбувся струсом мозгу і деякими травмами, а зараз вже на ногах.
Коли я говорив з іншим моїм знайомим, про цей випадок, то сказав йому, що потерпілий все хотів продати цей автомобіль, та ніяк з ним не міг розстатися. І ось аварія.На що мій співрозмовник відповів:
- Так! Коли б він продав, то не попав би в аварію. І тепер напевне шкодує, що не зробив цього раніше.
Нащо я зауважив, що коли б він прода, то і далі б жалкував за ато, бо тоді він не знав, що попереду його чекає аварія.
Слово Боже нас застерігає, що хто не покається, той загине, та ми і далі рулюємо по житті, бо нам жаль розлучатися з нашим авто-гріхом. Тим не менше Господь нас любить і до сих пір намагається спасти від загибелі.
Благословінь Вам Божих на Ваших дорогах!
брат Сева
2012-03-15 06:08:50
Каждое слово имеет значение и силу.
Божьи Слова имеют силу к спасению.
Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью:
Исповедь Фореста Гампа
Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем
> ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так:
> работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в
> 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти
> поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая
> судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по
> стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном
> радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил ,
> горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта
> он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго
> искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в
> типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные
> строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не
> привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то
> старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в
> Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние
> проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика
> муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в
> Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться
> со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время
> он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после
> смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как
> диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от
> этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с
> Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот
> орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном
> состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все
> графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня
> коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я
> приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о
> тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С
> произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня
> эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в
> Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает
> мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к
> обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в
> семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном
> через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он
> отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих
> строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам
> хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в
> ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел
> его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает
> свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил
> после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не
> посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках
> ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место
> корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в
> редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал
> с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим
> людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но
> у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то
> его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот
> салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать
> Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб
> ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на
> мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары
,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото
> для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где
> разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах
> -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в
> Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму,
> в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил
> оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в
> понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду
> и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную
> прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов
